Аннотация

— Ну, от де, де я його подіну?! Уб’ю? З хати вижену? Ну, от що мені з ним робити? — питала Ганна, заливаючись сльозами, такими гіркими і невтішними, що Барановський лякався.
Він боявся жіночих сліз — надивився на них за все своє активне козацьке життя. Тож тепер любив жіночок веселих, грайливих, без претензій і комплексів. От і Ганнине усміхнене личко вибрав з-поміж кислих, вічно заклопотаних та похмурих фізіономій своїх шанувальниць-поклонниць. Гадав, хоч із цією душа одпочине. Так ні…

Впечатления о книге: